Україна має проблему з героями. Не тому, що їх немає — а тому, що ми обираємо не тих.
У пантеоні сучасної України чільне місце займає Степан Бандера — людина, якої ніколи не було на фронті, яка половину Другої світової просиділа в концтаборі Заксенхаузен (щоправда, у привілейованих умовах), і чия організація залишила за собою шлейф терористичних актів, етнічних чисток і колабораціонізму з нацистською Німеччиною.
А поруч, у тіні, стоїть Павло Скоропадський — останній гетьман України, нащадок козацької старшини, людина, яка за 7 місяців 1918 року побудувала більше державних інституцій, ніж будь-хто до чи після нього.
Чому ми обрали терориста, а не державника?
Два портрети
- Нащадок гетьмана Івана Скоропадського — козацька кров
- Генерал-лейтенант, командував корпусом на фронті
- Гетьман Української Держави (квітень–грудень 1918)
- За 7 місяців: 2 університети, Академія наук, Державний архів, Національна бібліотека, Національна галерея мистецтв
- Стабільна валюта, дипломатичні відносини з 30 країнами
- Православний, козацька традиція гетьманату
- Помер у 1945 від поранення під час бомбардування
- Син греко-католицького священника з Галичини
- Ніколи не воював, не командував, не був на фронті
- Організатор терористичних актів (вбивство Перацького, 1934)
- Проголосив «державу» 30.06.1941 — під дахом нацистів
- ОУН(б) причетна до погромів у Львові (липень 1941)
- Волинська трагедія — масові вбивства поляків силами УПА
- Заксенхаузен 1942–1944 у привілейованих умовах (Зондербау)
- Убитий агентом КДБ у Мюнхені, 1959
Подивіться на ці два списки. Один — будував. Другий — руйнував. Один залишив після себе інституції, які живуть досі. Другий залишив після себе рахунок, який Україна оплачує репутацією по сьогоднішній день.
Що побудував Скоропадський
7 місяців. Стільки тривала Українська Держава гетьмана Скоропадського — з 29 квітня по 14 грудня 1918 року. За цей час:
За 7 місяців Скоропадський створив інституційну основу, якої Україна не мала ні до, ні після — аж до 1991 року. Академія наук працює досі. Національна бібліотека працює досі. Те, що він побудував — пережило і більшовиків, і нацистів, і совок.
Що «побудував» Бандера
А тепер — чесно про Бандеру. Не про ікону, а про людину.
Тероризм. У 1934 році ОУН за організаторської участі Бандери вбиває міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандера засуджений до смертної кари (замінена на довічне). Це — не партизанська війна. Це — політичний тероризм. Метод, який ніколи в історії не приводив до побудови стабільної держави.
Колабораціонізм. 30 червня 1941 року, в день входу вермахту до Львова, ОУН(б) проголошує «Акт відновлення Української Держави». У тексті — пряме посилання на «тісну співпрацю з Націонал-Соціалістичною Великонімеччиною під проводом Адольфа Гітлера». Це не інтерпретація — це пряма цитата з документа.
Погроми. У перші дні липня 1941 року у Львові відбуваються масові єврейські погроми. Роль ОУН(б) і батальйону «Нахтігаль» — предмет наукових дискусій, але участь членів ОУН у насильстві документально підтверджена.
Волинь. 1943 рік. Масові вбивства польського цивільного населення на Волині та в Галичині силами УПА, створеної під керівництвом ОУН(б). Від 50 до 100 тисяч жертв. Це — не «військова операція». Це — етнічна чистка, яка назавжди отруїла українсько-польські відносини і дала Росії безкоштовний пропагандистський інструмент на покоління вперед.
Заксенхаузен. Бандеру заарештовано влітку 1941 після того, як німці не прийняли його «Акт». Але його утримання в Заксенхаузені — це не звичайне ув'язнення. Він перебував у привілейованому бараку Зондербау, разом з іншими «політичними VIP», мав контакти з зовнішнім світом, і був звільнений у 1944, коли німцям знову знадобились українські колаборанти.
А НЕ МАНІФЕСТИ
«Але він боровся за Україну!»
Це — головний аргумент захисників Бандери. І він — порожній.
Боротьба за Україну — це не мета, яка виправдовує будь-які засоби. Сагайдачний боровся за Україну — і будував інституції. Скоропадський боровся за Україну — і створив Академію наук. Махно боровся за Україну — і не вирізав цивільних за етнічною ознакою.
Тероризм, колабораціонізм з нацистами і етнічні чистки — це не «боротьба за Україну». Це — методи, які знищують моральну легітимність будь-якої справи.
Коли Росія називає Україну «бандерівською» — це працює. Не тому, що ми справді нацисти. А тому, що ми самі дали їм цю зброю, коли повісили портрет Бандери на стіну і назвали його героєм.
Небільшовицька альтернатива
«Але якщо не Бандера — то хто? Совки?» — скажуть критики.
Ні. У нас є повна, гідна, небільшовицька лінія національних героїв, які не мають плям колабораціонізму чи терору:
Це — лінія від Сагайдачного до Стуса. Від козацької шаблі до поетичного слова. Від гетьманату до референдуму. Жодного терору. Жодного колабораціонізму. Жодної етнічної чистки.
І ця лінія — козацька. Бо козак будує. Козак захищає. Козак не вирізає села.
Чому це важливо зараз
Україна воює за своє місце в Європі. За право бути сучасною демократичною державою. За право називатися цивілізованою нацією.
І кожного разу, коли ми виходимо з портретом Бандери — ми самі знищуємо те, за що воюємо. Бо Європа знає, хто такий Бандера. Знає про Волинь. Знає про «Нахтігаль». Знає про «тісну співпрацю з Великонімеччиною». І ніякі пояснення «ви не розумієте контексту» — не працюють.
А якщо б ми вийшли з портретом Скоропадського? Людина, яка за 7 місяців створила Академію наук, Національну бібліотеку і дипломатичний корпус? Нащадок козацької старшини? Державник, а не терорист?
Ось це — аргумент, який Росія не зможе спростувати.
ЯКІ БУДУВАЛИ — А НЕ РУЙНУВАЛИ
Ми не вимагаємо забути Бандеру. Історія — це не вибіркова пам'ять. Але героєм національного пантеону має бути той, ким ми можемо пишатися перед усім світом — без застережень, без «але ви не розумієте контексту», без виправдань.
Скоропадський. Сагайдачний. Шевченко. Стус. Ось наші герої. Ті, хто будував. Ті, хто творив. Ті, хто боровся — чесно.
Козак Мамай грає на кобзі. Він — не ОУНівець. Він — вільна людина, яка нікому не належить. Ні фюреру, ні вождю, ні провіднику.
Україні потрібні державники. Не терористи і не культи.